Читати книгу - "Велика книга маленького українця. Захопливі розповіді з історії, природознавства та народознавства України"

умови свого життя, що й стало запорукою популярності та розвитку цього жанру в нашій країні. Невсипущий синочок
Наварила вареників Увечері мати, А синочок-парубійко Сів їх уплітати. Так напхався, натоптався, Що вже ледве дише. – Збуди мене, –  просить матір, – Завтра пораніше. – На роботу влаштувався? – Здивувалась мати. – Та вареники ж лишились, Буду доїдати. Сердечність
Упіймав рибак на вудку Мале рибенятко Та й питає: – А де зараз Твої мама й татко? Куди вони дивилися, Коли ти клювало? Ти ж маленьке і дурненьке, Прожило так мало. Відпущу тебе у річку, Ти ж бо зовсім юне. Та не забудь, поклич батька – Хай за тебе клюне.

Окремим цікавим жанром українського фольклору є легенди. Легенда – це художня, поетична оповідь про те, що відбувалося в давноминулі часи, різноманітні історичні події й чудесні пригоді.

Як і перекази, легенди покликані зберегти в народній пам’яті й передати майбутнім поколінням знання про історичне минуле народу, пояснити причини виникнення різних явищ природи, їхню суть, зафіксувати народні уявлення наших пращурів про них. На відміну від переказів, легенди менш достовірні, у них наявне фантастичне, неймовірне. Але водночас легенди – це не прості вигадки, адже ґрунтуються на реальних подіях.

Це цікаво!

Хоча події в легенді нерідко постають у перебільшеному вияві, у народній свідомості вона все ж сприймається як правдива розповідь, що відрізняє її від звичайної казки, а фантастичний зміст легенди трактується як диво, творене незвичайними людьми. Фантастика й вимисел у легенді – саме ті чинники, за допомогою яких незрозуміле стає зрозумілим, а неможливе – досяжним.

Ось кілька поетичних українських легенд.

Легенда про дівчину Україну

Якось Господь Бог вирішив наділити дітей світу талантами. Французи вибрали елегантність I красу, угорці – любов до господарювання, німці – дисципліну I порядок, росіяни – владність, поляки – хист до торгівлі, італійці одержали хист до музики… Обдарувавши всіх, підвівся Господь Бог зі святого трону й раптом побачив у куточку дівчину. Вона була боса, одягнута у вишиванку, руса коса переплетена синьою стрічкою, на голові мала вінок із червоної калини.

– Хто ти? Чого плачеш? – запитав Господь.

– Я – Україна, а плачу, бо стогне моя земля від пролитої крові й пожеж. Сини мої на чужині, на чужій роботі, вороги знущаються з удів та сиріт, у своїй хаті немає правди й волі.

– Чого ж ти не підійшла до мене раніше? Я всі таланти роздав. Як же допомогти тобі?

Дівчина хотіла вже йти, та Господь Бог, піднявши правицю, зупинив її.

– Є у мене неоціненний дар, який уславить тебе на цілий світ. Це – пісня.

Узяла дівчина Україна дарунок і міцно притиснула його до серця. Поклонилася низенько Всевишньому і з ясним обличчям і вірою понесла пісню в народ.

Українська легенда

Це було дуже давно. В одному селі на Україні дівчата й жінки вирішили показати свою майстерність. Домовилися, що в неділю всі прийдуть на сільський майдан, і кожна принесе найкраще, що вона зробила своїми руками: вишитий рушник, мережива, полотно, скатертину, одяг.

У призначений день всі дівчата й жінки прийшли на майдан. Принесли безліч дивовижних речей. У шанованих дідусів та бабусь, яким суспільство доручило назвати наймайстерніших майстринь, очі розбіглися: так багато було талановитих жінок і дівчат. Дружини й дочки багатіїв принесли вишиті золотом та сріблом шовкові покривала, тонкі мереживні фіранки, на яких були вив’язані дивовижні птахи.

Але переможницею стала дружина бідняка Марина. Вона не принесла ні вишитого рушника, ні мережив, хоча все це прекрасно вміла робити. Вона привела п’ятирічного сина Петруся, а Петрусь приніс жайворонка, якого він сам вирізав з дерева. Доклав Петрусь жайворонка до губ – заспівала, защебетала пташка, як жива. Усі стояли на площі, не ворухнувшись, усіх зачарувала пісня, і раптом у блакитному неба заспівав справжній, живий жайворонок, залучений співом з землі.

«Той, хто творить розумного і доброго чоловіка, – найвправніший майстер», – таким було рішення старійшин.